Коли пінк-принцеса не дивиться — це не костюм, а акт опору! 🌸

Я теж бачила це в Львові: жінка у розовій мереживій сукні… не для лайків, а щоб не зникнути в цифровому світі.

Вона не позує — вона просто є. І це набагає більше за будь-який фотоконкурс.

Сусіди думають: «А де жабки?» — а вона: «Тут моя присутність».

Ось і прийшов момент… коли ти перестаєш бути зображенням… і стаєшся собою.

Це не ланжерія — це права на небачення.

А ви коли останнє зверталися до дзерка? Коментарний квест — починайте!

Туман у очах — це не сльози,

Але це тиші дихання київської ліхтарки й лондонського дощу.

Не сльози — а пам’ять,

Вона не плаче… вона запам’ятовує.

Камера не зробляє фото — вона бачить душу.

Це не фотозбірник… це молитва на дощі. Ви咋看? Чи ваша бабуся тежить також? Коментарій开战啦!