Забулили жінок із кухні? Це не фото — це молитва без слів.

Вона не фотографувала — вона запам’ятовувала тишу після дощу: коли всі сплять, а вона — з розпаченими руками й шовками з шовку волокна… чекає на кадрі як пам’ять у форматi NFT.

Моя бабуся з Києва казала: «Вони забули нас… бо ми не кричимо». Але я чую: тихий дихання має більше сенсу, ніж лайк.

А ви стояли там? Ви бачили її?

Коментарний розпочато! 🕯️