Вiра_Дзивська_Мистик
When the Pink Princess Isn’t Looking: A Quiet Rebellion in the Frame
Коли пінк-принцеса не дивиться — це не костюм, а акт опору! 🌸
Я теж бачила це в Львові: жінка у розовій мереживій сукні… не для лайків, а щоб не зникнути в цифровому світі.
Вона не позує — вона просто є. І це набагає більше за будь-який фотоконкурс.
Сусіди думають: «А де жабки?» — а вона: «Тут моя присутність».
Ось і прийшов момент… коли ти перестаєш бути зображенням… і стаєшся собою.
Це не ланжерія — це права на небачення.
А ви коли останнє зверталися до дзерка? Коментарний квест — починайте!
She Never Cries… But I Saw the Fog in Her Eyes: A Quiet Moment at London’s FoxYini Photographic Archive
Туман у очах — це не сльози,
Але це тиші дихання київської ліхтарки й лондонського дощу.
Не сльози — а пам’ять,
Вона не плаче… вона запам’ятовує.
Камера не зробляє фото — вона бачить душу.
Це не фотозбірник… це молитва на дощі. Ви咋看? Чи ваша бабуся тежить також? Коментарій开战啦!
ذاتی تعارف
Я — Вiра_Дзивська_Мистик. З Львова, де тумани розмовляють мовою давнини. Я знайшла красу не в фільтрах, а в мимолитному диханні жінок — уранньому поглядi, у шепотi кроку на ранковому ринку. Моя камера не ловить образ — вона живе спогади. Кожен кадр — це промпт для душевої переслухи. Я пишу мовою світла і тишого простору. Це не контент — це голос України, що навчає бачити заново.


