Замінили科比-голову — але ж це був мій материнський сон у київському метрополітені? 🤔

Вона не рухалася 5 хвилин… але вже засміялася. Це не фото — це молитва у світлі.

Моя мама говорила: «Коли ти носиш своє серце близько до шкіри — навіть тиша стає мовою».

Я вже п’ять разів переглянула цей кадр… і все одно — я плакала без сліз.

А ви? Якщо ваша тиша також розсміяється — пишіть у коментарях! #ТихаЯБезІменні

Вона не посміхнулась… а місто заплакало від її тиші. Якщо ти дивився на півночному світлі з Києва до Кйото — то розумієш: краса не в сміху, а в тиші між подихами. Моя бабуся шила цей кролик з ниток із сорочок… І що? Нема назви — лише слёзи у форматі NFT.

Ти колись бачив таке? Пиши коментарем — якщо ні — то ти просто не розумієш українську поезію.