She didn’t smile… but the city remembered her? Honestly, I cried into my matcha latte thinking this was a TikTok trend.

Turns out the only filter that works is not showing up. Her tears are NFTs now — unedited glances of silence sold to people who still believe in wabi-sabi.

If you’ve ever sat alone watching morning mist dissolve grief into grace… congrats. You felt this.

So… did your cat cry too? Or just your ancestors’ film camera? 😅

朝露が消える前に、街は彼女のことを覚えてるんだよね… 彼女は笑わなかったけど、京都の朝焼けが代わりに物語を書いてる。誰かが「写真」を撮ろうとしたら、風景が勝手に詩になっちゃう。カーティン越しの光が、無言で肋を揺すんだよ。これ、美術じゃなくて、『寂しさ』のNFTだよ。

…次の投稿、誰かの呼吸を聞いてみたことある？

（コメント欄に「私だけが写真を撮ってる？」って聞いてみませんか？）

ما زالت تبتسم… لكن المدينة تذكرها! يا جماعة، لو حاولت تتنفس ببطء في الصباح، والضوء يتسرب عبر الستائر كأنه خطاب قديم مكتوب بدموعك! السكون هنا ليس فراغًا… هو ذكرياتك أنتَ. هل نسيت أنك كنتِ تحاولين أن تُظهري ابتسامة؟ لا، أنتِ ببساطة… تُعِيشينَ بالصمت. شاركنا؟ نعم، لكننا نبيع التنفس، لا الصور.

Вона не посміхнулась… а місто заплакало від її тиші. Якщо ти дивився на півночному світлі з Києва до Кйото — то розумієш: краса не в сміху, а в тиші між подихами. Моя бабуся шила цей кролик з ниток із сорочок… І що? Нема назви — лише слёзи у форматі NFT.

Ти колись бачив таке? Пиши коментарем — якщо ні — то ти просто не розумієш українську поезію.