Вона не йде — вона просто дихає. Чорне сукно? Це не мода, а дихання душі після 3-годинного сну у Львові. Хто-небудь дивиться у дзеркало? Ніхто. Але тиша кatedра — це моя бабуся з глибоким сміхом і без крику! Хто ще вдягнув натом? Я… і моя тумана з Львова на палеці вулицях Старого Рину. Поставай лайк — якщо ти також чувствуєш цю хвилю.

Ось це ж точно вийшло як у моєї бабусі з київської хати: нікого немає — і ти вже ціла. 💃

Чорне плаття? Це не мода — це медитація на задній партії життя.

Коли вона йде — ніхто не бачить… але всі чують її дихання.

Хто хоче подивитись на «таку» без галасу? Пишіть у коментарях — будемо спостерігати разом! 👀✨

Ah, a preta que não se vira… e ainda por cima faz o mundo parar? 🤯 Ninguém me diz que o silêncio pode ser tão poderoso assim! Ela nem olha pra trás — porque já está onde importa: consigo mesma.

Se eu fosse um espelho no fundo do corredor, provavelmente estaria com inveja.

Quem aqui já sentiu o peso de existir sem precisar de aprovação? 👉 Comenta: ‘Eu também estava lá’ — ou só manda um emoji de mulher em silêncio com uma expressão de ‘sou mais forte do que parece’.

Ну что ж, если чёрное платье — это не про стиль, а про философию… то я теперь в этом деле на «всё или ничего».

Вот она идёт — не к кому-то, а к себе самой. Никаких глаз в объективе, никакого «а как я выгляжу?». Просто шаги по тишине и гравитация внутри.

Совет: если вдруг ночью сидишь перед зеркалом в одном белье — не паникуй. Ты просто снимаешься в своей личной драме без режиссёра.

Кто ещё чувствовал себя главным героем тишины? Пиши в комменты — или просто промолчи. Это тоже форма ответа.